Zum Inhalt springen

War in Ukraine EN/UK

Crossing the border into the war

Von

Artikel teilen

On February 24, 2022, Russia launched a full-scale war against Ukraine. The sounds of explosions sounded across nearly the entire country. The majority of the fighting began in the border regions - in Kharkiv Oblast, Sumy Oblast, Chernihiv Oblast, Kyiv Oblast, Kherson Oblast, and in Donbas.

Rita is a resident of Kharkiv. She found herself the morning the invasion started at Ukrainian customs. She was there returning from Russia to Ukraine.

“I was traveling home from Russia. On February 24 at night, I crossed the border and I heard the first explosions exactly as I got to Ukrainian customs ” - the girl recalls.

Talks about the offensive of the Russian Federation had been lingering in the Ukrainian info space for a month by then. And although most people didn't take it seriously, you could see the state preparing - they checked the defensive lines, reminded of “emergency supply bags”, called for avoiding going to Russia, and more, those who went there were asked to return to Ukraine. Rita didn't think about it when she left. Moreover, she was not deterred by the Russian tanks and armored vehicles traveling parallel to their bus towards the border.

“Your psyche works very strangely. You don't understand, even when you have a tank in front of your nose. Well, at least he just stands. You do not draw parallels at all. I remember that when I stopped in the Rostov region, I first saw a very large column of equipment entering the field. She could see neither the end nor the edge. I don't know how many tanks and military vehicles there were. It strained a little, but it's just a column. Then two days passed, and when I was driving home, our bus caught up twice a night with tanks on the road. The first time - up to 20 tanks. The second time is also around the same. And you go with them in one direction. You go with tanks on one road in one direction. Does something appear in your head? No! We crossed the Russian border normally. And then got stuck in the gray zone... ”

Rita's bus drove into the customs zone. For some reason everything took such a long time. An extra hour at the border, although there was no queue to explain why. She still thinks that if they hadn't stood there still for this extra hour, they would have been home at the beginning of the war. In the conversation, Rita laughs and ponders what she had to go through, but back then it wasn’t a joke. 

At the Ukrainian border, she passed through a checkpoint and went to sit on the bus, waiting for the inspectors to finish checking the others. To distract herself a bit, she put on headphones and turned on music on her phone. That's what she was doing when she felt the first explosions. At first it seemed that all of this was special effects in a movie. But the ground would not shake like that from special effects. 

Something crazy and incomprehensible began all around.

“It was straight ahead, very close. And it was heard very loudly. You do not understand where it is flying, you do not understand which way they are shooting, what they are shooting at. Now we are all experts and understand: entrance - exit and everything else. Then it was very unexpected and very loud. Of course, people began to panic. Someone started running. We laid on the floor, those who were on the bus. But we heard explosions, we heard gunfire. Something needed to be done ”.

Looking around, Rita realized that there were no people on the street. There were about six or seven people left on the bus. One of them said that everyone ran to the reinforced positions.

"Darkness. You can't see where people run and you don't understand whether the rockets are flying or not. Do you need to run, or can you still lie down and not go anywhere? They decided to go into hiding."

It was not a bomb shelter. More like a dugout in the middle of the field, dug in and filled with concrete.  When Rita and the others approached, there were already people and several soldiers there. As soon as the girl was in relative safety, she began to feel the stress. Her body trembled, and Rita tried to pull herself together and figure out what to do next. At that moment, her husband called her. He had woken up from the explosions, was worried, and was rushing to go get his wife. Rita asked him to wait.

"I focused on the military, because I still expected that they would have some information, or they would correct us in some way, tell us whether it is possible to leave the shelter, when it is possible."

After some time, the bus driver began to insist on leaving the border faster. Most people agreed. Rita and several other travelers were at the very end of the dugout. When they decided to leave, a soldier blocked their way and said that no one would go anywhere yet. It was very dangerous on the street. About half an hour later, Rita realized that the bus driver and many people were no longer with them. The bus had left without them. Her bag with her things was left there.

After some time, the military received a message on the radio that it was necessary to leave the dugout as soon as possible. In order not to be left alone, Rita and several other people decided to follow the military. Three other people from the bus had also been left behind with Rita.

"There was me, a man under 40, a woman of 35, and an old grandmother - she must have been 70. There were four of us left - a super team."

Leaving the storage room, the girl started calling the bus driver. It was clear that everyone was confused and angry. All of their things remained on the bus. Rita had only a small backpack with her documents and some basic necessities. Others didn’t even have this. At first, the bus driver answered calls angrily and categorically refused to return. He explained it by claiming that they did not want to go when he called everyone back to the bus. After some time, he stopped picking up the phone altogether.

All this time there was a firefight on the border. In order not to get completely lost, Rita and the others decided to stay near the military. There were also not many of them. It's a long way to Kharkiv. There is no way to get there.

“What should we do?” - Rita asked one of the Ukrainian servicemen.
“Save yourself”,  he answered.

Not knowing what to do next, Rita noticed several trucks. She approached the driver of one of the vans. He just stood next to the car and smoked. The girl asked him for help. The driver replied that he had not yet received the documents and would continue waiting for them. Although at that moment there was nothing to wait for. There were no customs officials at the border. Rita approached the other driver. He also refused and added that he was going in another direction. The calmness of the men was surprising, because they just stood by the trucks, as if there was no shooting or explosions around.

"We ask: do you hear what is happening? Maybe you don't need to go to that side yet? And the soldier who was nearby told him to go and take us. The driver did not want to, but agreed in the end."

The driver took the people to the suburbs of Kharkiv, where they were met by Rita's husband. Already in the car, the girl began to dial the driver of their bus from another phone. Rita had to pick up her things, and the other people too - they needed to be on that bus going much further beyond Kharkiv. They agreed to pick them up at the bus station. Fortunately, somehow, they made it. The passengers were transferred to the bus, and Rita and her husband went to join their friends to experience everything that was about to happen together.

In Kharkiv, as throughout Ukraine, the war was just beginning.

UKRAINIAN: Перетин кордону з Росії у війну
За місяць до російського вторгнення в Україну, українська держава закликала своїх громадян у Росії повернутися додому. Рита була однією з тих, хто прислухався до цього заклику. Коли почалася війна, вона ледь встигла перетнути кордон між двома країнами, які тепер були втягнуті в жорстоку війну.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Ледь не по всій країні пролунали звуки вибухів. Найбільші бої розпочалися у прикордонних регіонах – на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині, Київщині, Херсонщині, Запоріжжі та на Донбасі.

Рита – мешканка Харкова. Зустріла цей ранок на українській митниці. Саме у той день вона поверталася з Росії в Україну.

“Я їхала з Росії додому. 24 лютого вночі я перетинала кордон і перші вибухи зустріла рівно на українській митниці”, – згадує дівчина.

Розмови про наступ Російської Федерації ходили в українському інфопросторі впродовж місяця. І хоча більшість людей не сприймали це серйозно, можна було помітити, як держава готується – перевіряли сховища, нагадували про “тривожні рюкзаки”, закликали уникати виїзду в Росію, ба більше, тих, хто виїхав туди, просили повертатись в Україну. Рита не думала про це, коли виїжджала. Ба більше, її не збентежили російські танки і бронемашини, які їхали паралельно з їхнім автобусом в сторону кордону.

“Психіка працює дуже дивно. Ти не розумієш, навіть коли у тебе перед носом стоїть танк. Ну, він же стоїть. Ти взагалі не проводиш паралелі. Я згадую, що коли заїхала в Ростовську область, спочатку побачила дуже велику колону техніки, яка уходила в поле. Їй не було видно ні кінця ні краю. Я не знаю, скільки там було танків і машин військових. Трішки напружилась, але це ж просто колона. Потім пройшло два дні, і коли я їхала додому, наш автобус два рази за ніч зрівнявся з танками на дорозі. Перший раз - до 20 танків. Другий раз теж десь стільки ж. І ти їдеш з ними в одному напряму. Ти їдеш з танками по одній дорозі в одному напряму. Щось виникло в голові? Ні! Російський кордон ми нормально пройшли. А потім застрягли в сірій зоні… ”

Автобус Рити заїхав у сіру зону митниці. Чомусь все відбувалося доволі довго. Зайва година на кордоні, хоча черги як такої не було. Дівчина досі думає про те, що якби вони не простояли цю зайву годину, то під час початку війни вже були б вдома. У розмові Маргарита сміється і дивується тому, що їй довелося пережити, але тоді було не до жартів. 

На українському кордоні вона пройшла перевірку і пішла сидіти в автобусі, чекати, поки перевірку пройдуть інші. Щоб трохи відволіктись, одягла навушники і включила на телефоні фільм. Саме так вона відчула перші вибухи. Спочатку здалось, що все це - спецефекти кіно. Але від спецефектів не тряслася б земля. 

Навколо почалось щось скажене і незрозуміле.

“Це прям дуже близько. І було чутно дуже голосно. Ти не розумієш, куди летить, не розумієш в яку сторону стріляють, з чого стріляють. Це зараз ми вже такі всі експерти і розуміємо, що там: вхід - вихід і все інше. Тоді це було дуже зненацька і дуже гучно. Звісно, у людей почалася паніка. Хтось почав бігти. Ми лягли на підлогу, ті, хто був в автобусі. Але вибухи чуємо, стрілянину чуємо. Щось треба робити”.

Озирнувшись, Рита зрозуміла, що на вулиці людей немає. В автобусі залишилося близько шести-семи людей. Хтось з них сказав, що усі побігли у сховище. 

“Темрява. Ти погано бачиш, куди люди побігли і не розумієш, чи летить воно, чи не летить. Чи потрібно бігти, чи може все ж таки лежати і нікуди не зриватися. Вирішили піти в укриття”.

Це було не бомбосховище. Більше схоже на бліндаж посеред поля, окопаний і залитий бетоном. Коли Рита з іншими підійшли, там вже були люди і декілька військових. Як тільки дівчина опинилася у відносній безпеці, стрес дав про себе знати. Тіло тремтіло, Рита намагалася взяти себе в руки і зрозуміти, що далі. У той момент їй зателефонував чоловік. Він прокинувся від вибухів, хвилювався і поривався поїхати за дружиною. Рита попросила його почекати.

“Я орієнтувалась на військових, бо все ж таки розраховувала, що у них є якась інформація, або вони нас якось скорегують, підкажуть, чи можна виходити з укриття, коли можна”.

Через якийсь час водій автобуса почав наполягати на тому, щоб швидше їхати з кордону. Більшість людей погодилося. Рита і ще декілька подорожніх знаходилися в самому кінці бліндажа. Коли вони вирішили виходити, дорогу їм перегородив військовий і сказав, що ніхто поки нікуди не поїде. На вулиці було дуже небезпечно. Десь через пів години Рита зрозуміла, що водія автобуса і багатьох людей вже немає з ними. Автобус поїхав без них. Сумка з речами залишилася там.

Через якийсь час військові по рації отримали повідомлення про те, що треба якомога швидше виходити зі сховища. Щоб не залишитися взагалі самими Рита і ще декілька людей, вирішили йти за військовими. Разом із Маргаритою в автобус не сіли ще три людини.

“Була я, чоловік до 40 років, жінка років 35 і бабуля старенька, 70 точно їй було. Оце ми вчотирьох залишились - суперкоманда”.

Виходячи зі сховища дівчина почала телефонувати водію автобуса. Зрозуміло, що всі були розгублені і злі. Усі речі залишилися в автобусі. З Ритою був лише маленький рюкзак з документами і речами першої потреби. У інших не було й цього. 

Водій автобуса спочатку роздратовано відповідав на дзвінки і категорично відмовлявся повертатись. Пояснював це тим, що ті самі не захотіли їхати, коли він усіх кликав. Через певний час він перестав брати слухавку взагалі. Весь цей час на кордоні лунала перестрілка. Щоб не загубитися взагалі, Рита з іншими людьми вирішили бути біля військових. Їх теж було небагато. До Харкова довго. Їхати - немає чим. 

"Що нам робити?", - запитала Рита у одного з українських військовослужбовців.
"Рятуйтеся", - відповів він.

Не знаючи, що робити далі Рита помітила декілька вантажівок. Вона підійшла до водія однієї з фур. Той просто стояв поруч із автівкою і курив. Дівчина попросила про допомогу. Водій відповів, що не отримав ще документів і буде чекати. Хоча на той момент чекати вже було нічого. Митників на кордоні не було жодного.

Маргарита підійшла до іншого водія. Той також відповів відмовою і додав, що він взагалі збирається в інший бік. Спокій чоловіків дивував, адже вони просто стояли біля вантажівок, наче навколо не стріляло і не вибухало.

“Ми питаємо: ви чуєте, що відбувається? Може вам не треба поки на ту сторону? І військовий, який поряд був, сказав йому їхати і довезти нас. Водій без бажання, але погодився”.

Водій довіз людей до передмістя Харкова, де їх зустрів чоловік Маргарити. Вже в машині дівчина почала з іншого телефону набирати водія їхнього автобуса. Рита мала забрати речі, а інші люди - відправитися на тому автобусі набагато далі за Харків. Домовились, що перехоплять його на автовокзалі. На щастя, вони встигли. Подорожніх пересадили в автобус, а Рита з чоловіком поїхали до друзів, щоб пережити все, що відбуватиметься, разом. 

У Харкові, як і по всій Україні, війна тільки починалася.

Neueste Artikel

Faktor Druk macht weiter

Vor gut einer Woche wurde eine der größten Druckereien der Ukraine von einer russischen Rakete getroffen. Auch KATAPULTU wurde dort gedruckt. Trotz der sieben toten Mitarbeiter macht der Betrieb weiter. Ein Besuch bei Freunden.

Chinafreundliche Staaten hinter den US-amerikanischen Defensivlinien

Durch Partnerschaften mit Nauru, Kiribati und den Salomonen gewinnt China an Einfluss im Pazifik und macht dadurch die USA nervös. Daran ändert sich auch nach dem jüngsten Premierswechsel auf den Salomonen nichts.

Buchbinderei von Faktor Druk in Charkiw zerstört

KATAPULTU wurde mehrfach bei Faktor Druk in Charkiw gedruckt. Gestern wurde unsere Druckerei von einer Rakete getroffen.