Destruction from war EN/UK
The village which is 100% destroyed
Von Яна Стойкова | Yana Stoikova und Юрій Тинний | Yurii Tynnyi
Artikel teilen
Before the escalation of the war with Russia against Ukraine, about 100 people lived in the village of Bilohirka, in the Kherson region. After entering the settlement, Russian troops began shelling residential buildings, and civilians were forced to leave their homes.
A local farmer, 57-year-old Serhii Borozhenko, has been growing watermelons in Bilohirka for 37 years. He had four tractors for tilling the soil, each one costing somewhere around 100,000 euros. Now all of Serhiy's equipment has been destroyed by Russian shelling.
"All my life I worked in this field, what I earned I invested in new equipment. Just before the full-scale Russian invasion of Ukraine, I bought myself a new tractor. But I did not have time to start the work – Russian troops occupied our village. We hid from shelling for several weeks. And then we still left, because we understood that we could die here," says Serhiy Borozhenko.
Serhiy left for another region of Ukraine. After the liberation of the right side of the Kherson region by Ukrainian troops, he returned. However, he has nowhere to live in his native village – his house is completely destroyed. Therefore, Serhiy settled in a neighboring, less destroyed village.
Now he comes home to his native village every day and waits for sappers to clear the territory so he can pick up his broken equipment. Although, he says, the tractors are unlikely to be restored – almost every part is damaged by the shrapnel from the Russian missiles. He does not know how to rebuild his home. Russian soldiers lived in his house for several months. Fleeing from the settlement, during the counteroffensive of the Armed Forces of Ukraine, they robbed a man's home and fired several rockets into his yard.
Now only one family lives in Bilohirka: grandfather, father and grandson. They left at the beginning of the occupation because the Russian military threatened to shoot them. 60-year-old Anatoliy says that they returned to their native village at the beginning of winter to save what was left of their house.
"All the houses in our village were destroyed by Russian shells. But we try to save at least something. Now it's raining, snowing, if nothing is done, the building will collapse. We covered the roof with a thick raincloth, covered the broken wall with a mattress, and covered the windows with boards and bricks," says Anatoliy.
For now, the family lives in a neighboring house - it is the only one in the village that suffered the least damage. They stay in one room, which is heated by an oven. There are no communications in the village. Power lines, gas pipes, and water supply systems were cut off by Russian shells.
The only light is candles and flashlights, which are charged from a generator that was given to the family by volunteers. Water is brought from a nearby settlement, which they drive to in their old car. Food and medicines are also bought there. Now the family lives at the expense of the state aid systems, they have lost their own earnings. Before the full-scale war, they bred cows and sold milk.
People are waiting for the arrival of spring, then, they say, they will try to rebuild the damaged walls of their houses. But they hope that in time they will not be the only residents in their village.
UKRAINIAN: Село зруйноване на 100%.
Десять українських міст уже зруйновані на понад 70 відсотків. Ще шість міст зруйновані щонайменше на 30 відсотків. Більшість у східних областях біля лінії фронту. Чим довше триватиме війна, тим повнішою стане ця карта. (Фоторепортаж)
У селищі Білогірка Херсонської області до повномасштабної війни Росії проти України жило близько 100 людей. Зайшовши у населений пункт, російські війська почали обстрілювати житлові будинки, тому мирні люди вимушені були покинути свої домівки.
Місцевий фермер, 57-річний Сергій Бороженко, 37 років вирощував у Білогірці кавуни. Для обробки землі мав чотири трактори. Вартість кожного з них від 100 тис. євро. Зараз уся техніка Сергія розбита російськими снарядами.
«Усе своє життя я пропрацював у полі, те, що заробляв – вкладав у нову техніку. Якраз перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну, купив собі новий трактор. Але розпочати роботи так і не встиг – російські війська окупували наше селище. Кілька тижнів ми жили у льосі – ховалися від обстрілів. А потім все ж таки виїхали, бо розуміли, що можемо тут загинути», – розповідає Сергій Бороженко.
Сергій виїхав у інший регіон України. Після звільнення українськими військами правого берега Херсонської області, повернувся. Однак жити у рідному селі йому немає де – будинок повністю зруйнований. Тому чоловік оселився у сусідньому, менш зруйнованому населеному пункті. Тепер щодня приїжджає у своє рідне село, чекає поки сапери розмінують території, і він зможе забрати свою розбиту техніку. Хоча, каже, трактори навряд чи підлягають відновленню – уламками з російських ракет пошкоджені майже всі деталі. Не знає й як відновити житло. У його будинку кілька місяців жили російські військові. Тікаючи з населеного пункту, під час контрнаступу Збройних сил України, вони пограбували житло чоловіка та випустили кілька ракет у його двір.
Зараз у Білогірці живе одна родина: дідусь, батько та онук. Виїхали на початку окупації, бо російські військові погрожували розстрілом. 60-річний Анатолій розповідає, повернулись у рідне селище на початку зими, аби врятувати те, що залишилося від їхнього будинку.
«У нашому селі всі будинки розбиті російськими снарядами. Але ми намагаємося вберегти хоч щось. Зараз дощ, сніг, якщо нічого не робити – будівля розвалиться. Дах ми накрили щільною плівкою, вибиту стіну закрили матрацом, а вікна – дошками та цеглами», – розповідає Анатолій.
А поки що родина живе у сусідньому будинку – він єдиний в селі, який зазнав найменших ушкоджень. Розмістилися в одній кімнаті, яку опалюють пічкою.
У селищі немає жодних комунікацій. Лінії електропередач, газові труби та системи водопостачання перебиті російськими снарядами. Єдине світло – свічки та ліхтарики, які заряджають від генератора, котрий родині подарували волонтери. Воду привозять із сусіднього населеного пункту, куди добираються на свої старій машині. Там же купують продукти та ліки. Зараз родина живе за рахунок державної допомоги, власний заробіток втратили. До повномасштабної війни розводили корів, продавали молоко.
Люди чекають на настання весни, тоді, кажуть, спробують відбудувати пошкоджені стіни свого будинку. Та сподіваються, що з часом будуть не єдиними жителями у своєму селі.