Zum Inhalt springen

War in Ukraine EN/UK/RU

“We left our homes”


Artikel teilen

On  March 28, 1,177 apartment blocks were damaged by missiles in Kharkiv. The apartment of 57-year-old Olga Jershowa is located in the northeastern region of Kharkiv, Saltivka, one of Ukraine’s largest residential areas. Before the invasion, around 500,000 people lived here. Since then, the residential area has been bombarded by Russian soldiers daily.

Olga didn't leave her apartment for eight days and worked as a saleswoman in a store for the following three days.“People need food and cigarettes during the war”, is how she explaines her motivation for having to work even under constant sirens wailing. She said that the alarm warned residents of possible attacks up to 150 times since the beginning of the war. 

Things remained quieter in the south of Kharkiv, an area called HTZ. Olga’s daughter Tetyana lives there with her husband and 2-year-old son Sashko, to whom she moved. “The kid knows that if there is any rattle, he should run to the bathroom”, Tetyana says.

When a missile hit the first floor of the family’s apartment block, they hid in the bathroom. "There were three shells. One of them hit our building. One hit the neighboring house, where a fire started. And the third – next to the kindergarten where Sasha goes”, says Tetyana.

After the incident, the women decided to evacuate. “We left our homes. My son-in-law is staying there in Kharkiv. We are moving, however, because it's scary”, says Olga, holding back tears. For her, it's tough to leave the city where she lived for 34 years. She speaks Russian with me and assures me that no one has ever oppressed her in Ukraine because of her language. "Who is Putin saving us from? From “banderites”? Who are they?”, the woman says angrily.

The family is now on their way to her relatives in the German city of Mannheim. Tetyana, who has a degree in economics, doesn’t know what she will do once they arrive: "We really want to go back home."


It took 25-year-old Anastasia Topichiy, mother of a 4-year-old boy,  almost twice as long, 26 hours in total, to get from Zaporizhzhia to Lwiw. However, it wasn’t her destination. From there, she headed to Chernivtsi, before eventually arriving in Bulgaria.

The math teacher hadn't dared to leave her city until the last minute. Fighting in fact is not taking place in the city itself but in the surrounding villages of Kamyanske and Vasylivka. On March 14, Russian troops destroyed sewage treatment plants, causing sewage to enter the Dnipro River.

"Over time, I lost my job and I have almost no savings," she says. Besides her young son, she is also accompanied by her underage brother.

Anastasia found out that one of the hotels in Bulgaria is providing accommodation and food for free until May 31. "When people are doing well, they start arguing, and as soon as a critical situation arises, people come together to help each other," she says.

Anastasia hopes that her sister will come to Bulgarie with her two children as well.

Makeup artist and fashion designer Victoria Sobolev, age 27, had opened a dance school but had to evacuate after the war began. “They were shelling surrounding villages, blowing cars with people inside, people were dying, some disappeared.” 

During the last month, Victoria lived in different places, given to her by volunteers. She cannot return to her hometown of Skadovsk in Kherson region since the bridges have been demolished. 

"I can't go back to my family. And I can't get my relatives out of there," she says. 

Next to her crouches her Cocker Spaniel Billy.  He is her main companion and comforter. "When an animal is there, people are distracted. They pet it, take it in their arms, and feel the warmth," Victoria tells Katapult Ukraine.

Victoria was in Berdyansk when the war began. The port town became one of the main targets of the Russian army. On March 1, Berdyansk was occupied. Russian military forces entered the city. During the invasion, Russian troops launched missile strikes on the Berdyansk trade port.

Victoria goes to Bulgaria. She plans to find a job and to send money to her relatives in Skadovsk, who remain stuck there. The price of products is becoming more expensive, while there is less to buy. "Before, a person could buy several loaves, but now there is only one loaf per family", she says.

The artist and mother of a four-year-old daughter, Maria Ivanova, looks puzzled. The red-haired woman has left Berdyansk for Poland because relatives live there: "Before it was not allowed, otherwise they would shoot people on the roads."

15 checkpoints, with stops every 30 minutes. When she arrived in Zaporizhia, where explosions from the region are rarely heard, she felt safe: "I wrote to my friends that my heart beats differently here (in Zaporizhzhya). There are no Russian soldiers with weapons here, but ours”.

There was neither gasoline nor diesel fuel in Berdyansk. Withdrawing money was impossible. Bread was almost non-existent and not everyone could get it. There were huge queues in the supermarkets. 

Maria wants to help her parents financially: "I'm going into the unknown. I don't want to stay in the 'Russian world’."


Ми покинули свій дім 

Українські біженці, що були змушені покинути домівки під час нападу російської армії, розповіли про пережите 

Автор: Таїса Мельник / Taisa Melnik


Станом на кінець березня у Харкові зруйновано1,177 багатоквартирних житлових будинків. 

Квартира 57-річної Ольги Єршової знаходиться в найбільшому житловому масиві Харкова та всієї України – на Салтівці. 

Тут проживало близько 500,000 людей. Обстрілювати його російські солдати почали ледь не з перших днів повномасштабного вторгнення. 

Ольга не виїжджала зі свого помешкання вісім днів. Перші три дні війни продовжувала працювати продавцем у магазині. «Людям потрібні їжа та цигарки під час війни», – пояснює вона мотивацію роботи під час сирен. Від початку війни у місті вони звучали близько 150 разів.  

Спокійніше було в іншому районі міста – ХТЗ. Ольга перебралася туди до доньки, 33-річної Тетяни, її чоловіка та дворічного онука Сашка. «Дитина вивчила, коли гримить, – треба бігти у ванну», – говорить Тетяна. 

Сховок у ванній захистив, коли снаряд поцілив у перший поверх будинку, де жила сім’я. «Було три снаряди. Один влучив у наш дім. Один  – у сусідній, там почалася пожежа. І третій – поруч із садочком, куди Сашко ходить», – каже Тетяна. 

Жінка та її рідні зрозуміли, що залишатися далі у місті неможливо. 

«Ми кинули свій дім і тікаємо з України, тому що страшно», – говорить Тетяна із сльозами на очах. 

Їй складно покидати Харків, де вона прожила 34 роки. Говорить вона російською й запевняє, що ніхто ніколи її не утискав. «Від кого нас Путін рятує? Від «бандерівців»? Хто вони?», – не розуміє жінка.     

Сім’я прямує до родичів у німецьке місто Мангейм. Економістка за освітою, Тетяна не знає, чим займеться по приїзді. «Дуже хочемо повернутися додому», – каже вона.  


25-річна Анастасія Топчій із чотирирічним сином їхала із Запоріжжя до Львова 26 годин. Львів не кінцева точка в маршруті сім’ї. Далі – до Чернівців, а звідти – до Болгарії.

Репетиторка з математики до останнього не наважувалася покинути місто. Бої точаться не в самому місті, а у селищах – Кам'янське й Василівка. 14 березня російські війська зруйнували каналізаційні очисні споруди, через що стічні води потрапили до Дніпра. 

«З часом я втратила роботу, а накопичень майже немає», – говорить дівчина. Крім малого сина, з нею їде її неповнолітній брат. 

Анастасія дізналася, що один із готелів Болгарії дає безкоштовне житло й харчування до 31 травня. «Коли в людей усе добре, вони починають сваритися, а як тільки якась критична ситуація, люди згуртовуються й один одному допомагають», – говорить вона. 

Вся родина дівчини залишилась в Україні. Анастасія сподівається, що сестра із двома дітьми приїде до неї в Болгарію.

Скадовськ, Херсонська область

Візажист-модельєр Вікторія Соболєва, 27 років, перед війною планувала відкрити школу танців але змушена була евакуюватися. “Навкруги бомбили села, підривали легкові машини їз людьми всередині, люди гинули, зникали, – розповідає вона.

За останній місяць Вікторія жила в п’яти різних незнайомих людей, що надали їй прихисток. Повернутися в рідний Скадовськ вона не може бо підірвані мости. 

«Я не можу повернутися до рідних. І їх не можу врятувати з міста», – говорить Вікторія.

До неї тулиться кокер-спанієль Біллі – підтримує хозяйку. «Коли є тварина, то люди відволікаються. Вони гладять, беруть на руки, відчувають тепло», – говорить дівчина.

Війна застала Вікторію у Бердянську. Містечко з перших днів стало ціллю російської армії. 1 березня його було окуповано. До міста увійшли воєнізовані російські підрозділи. Під час захоплення нападники завдали ракетних ударів по Бердянському морському торговельному порту. 

Вікторія їде у Болгарію. Планує працевлаштуватися та надсилати грошову допомогу рідним у Скадовськ. В заблокованому містечку дорожчають продукти і їх стає все менше. «Раніше людина могла купити кілька хлібин, а зараз одну хлібину на велику сім’ю» - говорить вона.  

Художниця й мама чотирирічної доньки Марія Іванова виглядає розгубленою. Рудоволоса дівчина їде з Бердянська в Польщу. Там живуть родичі. «Самій якось простіше, а дитину везти… До цього обстрілювали дорогу й не пускали», – розповідає дівчина.  

15 блокпостів. Зупинки кожні 30 хв. Коли приїхала в Запоріжжя, де зрідка долинають вибухи з області, відчула себе в безпеці. «Я друзям писала, що тут (у Запоріжжі) серце по-іншому б’ється. Немає російських солдатів зі зброєю, тут наші», – згадує дівчина. 

У Бердянську не було бензину, солярки. Не можна було зняти гроші. Хліба мало, на всіх не вистачає. У магазинах величезні черги.  

Марія хоче допомогти батькам фінансово. «Їду в невідомість. Залишатися там в “русском мірє” не хочу», – говорить вона.


Мы оставили свой дом 

Украинские беженцы, которые были вынуждены покинуть свои дома из-за вторжения Российской армии, рассказали о том, что им пришлось пережить 

Автор: Таиса Мельник / Taisa Melnik


По состоянию на конец марта, в Харькове разрушено 1,177 многоквартирных жилых домов.

Квартира 57-летней Ольги Ершовой находится в самом большом жилом массиве Харькова и всей Украины – на Салтовке.

Здесь проживало около 500,000 человек. Обстреливать район русские солдаты начали чуть ли не с первых дней полномасштабного вторжения.

Восемь дней Ольга не покидала свой дом. Первые три дня войны продолжала работать продавцом в магазине. «Людям нужны еда и сигареты во время войны», – объясняет она мотивацию работы во время сирен. С начала войны в городе они звучали около 150 раз.

В другом районе города –  ХТЗ (Харьковский тракторный завод), было спокойнее. Ольга перебралась туда к дочери, 33-летней Татьяне, ее мужу Сергею и двухлетнему внуку Саше. «Ребенок выучил, когда гремит, – надо бежать в ванную», – говорит Татьяна.

Укрытие в ванной защитило, когда снаряд попал в первый этаж дома, где жила семья. «Было три снаряда. Один попал в наш дом. Один – в соседнем, там начался пожар. И третий – рядом с садиком, куда Саша ходит», – говорит Татьяна.

Женщина и ее родные поняли, что оставаться в городе больше невозможно.

«Мы бросили свой дом и убегаем из Украины, потому что страшно», – говорит Татьяна со слезами на глазах.

Ей сложно покидать Харьков, где она прожила 34 года. Говорит она по-русски и уверяет, что никто никогда ее не притеснял. «От кого Путин нас спасает? От «бандеровцев»? Кто они?», – не понимает женщина.

Семья направляется к родственникам в немецкий город Мангейм. Экономистка по образованию, Татьяна не знает, чем займется по приезде. "Очень хотим вернуться домой", - говорит она.


25-летняя Анастасия Топчий с четырехлетним сыном ехала из Запорожья во Львов 26 часов. Львов не конечная точка в маршруте семьи. Дальше – в Черновцы, а оттуда – в Болгарию.

Репетитор по математике до последнего не решалась покинуть город. Бои ведутся не в самом городе, а в поселках рядом – Каменское и Васильевка. 14 марта российские войска разрушили канализационные очистные сооружения, из-за чего сточные воды попали в Днепр.

«Со временем я потеряла работу, а накоплений почти нет», – говорит девушка. Кроме маленького сына, с ней уезжает ее несовершеннолетний брат.

Анастасия узнала, что одна из гостиниц Болгарии предоставляет бесплатное жилье и питание до 31 мая. «Когда у людей все хорошо, они начинают ссориться, а как только какая-то критическая ситуация, люди сближаются и помогают друг другу», – говорит она.

Вся семья девушки осталась в Украине. Анастасия надеется, что сестра с двумя детьми приедет тоже в Болгарию.

Скадовск, Херсонская область

Визажист-модельер Виктория Соболева, 27 лет, перед войной планировала открыть школу танцев, но вынуждена была эвакуироваться. «Вокруг бомбили села, взрывали легковые машины с людьми внутри, люди гибли, исчезали”, – рассказывает она.

За последний месяц Виктория жила у пяти разных незнакомых людей, предоставивших ей убежище. Вернуться в родной Скадовск она не может, потому что взорваны мосты.

«Я не могу вернуться к родным. И не могу спасти их из города», – говорит Виктория.

К ней прижимается кокер-спаниель Билли – поддерживает хозяйку. «Когда есть животное, то люди отвлекаются. Они гладят их, берут на руки, чувствуют тепло», – говорит девушка.

Война застала Викторию в Бердянске. Городок с первых дней стал целью русской армии. 1 марта он был оккупирован. В город вошли военизированные русские подразделения. Во время захвата оккупанты нанесли ракетные удары по Бердянскому морскому торговому порту.

Виктория уезжает в Болгарию. Планирует трудоустроиться и посылать денежную помощь родным в Скадовск. В заблокированном городке дорожают продукты и их становится все меньше. «Раньше человек мог купить несколько хлебов, а сейчас один хлеб на большую семью» - говорит она.

Художница и мама четырехлетней дочери,, Мария Иванова выглядит растерянной. Рыжеволосая девушка едет из Бердянска в Польшу. Там живут родственники. «Самой как-то проще, а ребенка везти… До этого обстреливали дорогу и не пускали», – рассказывает девушка.

15 блокпостов. Остановки каждые 30 мин. Когда приехала в Запорожье, где изредка доносятся взрывы из области, почувствовала себя в безопасности. «Я друзьям писала, что здесь (в Запорожье) сердце по-другому бьется. Нет русских солдат с оружием, здесь наши», – вспоминает девушка.

В Бердянске не было бензина, солярки. Нельзя было снять деньги. Хлеба мало, на всех не хватает. В магазинах огромные очереди.

Мария хочет помочь родителям финансово. «Уезжаю в неизвестность. Остаться там в “русском мире” не хочу», – говорит она.

Neueste Artikel

Die USA machen, woran die EU noch scheitert

Washington entschied sich fortan den Import von russischem Uran zu verbieten.

Ein wahltaktischer Inselstreit als Vorbote größerer Konflikte?

Indien hätte von Sri Lanka gerne die Insel Kachchatheevu zurück. Für Sri Lanka werden sich aber bald schon schwierigere geopolitische Fragen auftun.

Neue Grenzen für noch mehr Öl

Warum Venezuela zwei Drittel seines Nachbarstaates Guyana annektiert und damit wohl nicht durchkommen wird